Неідеальний ТИ
Свобода бути — це і є, власне, свобода жити, а не існувати. А право на життя у нашому світі має кожен, принаймні так пишуть у конституціях. Хакслі у маревах вигадав ідеальний світ, та такий світ може існувати тільки на сторінках книжок, що стають кінцевим пунктом призначення дивакуватих письменників. Він зображає утопічне суспільство, де люди завжди щасливі, та певно лиш тому, що попросту кажучи вони всі наркомани.
Олдос все перевернув вниз головою, перетворивши пороки на ознаку гідності, давши всім нібито безмежну свободу, та така свобода ж бо примарна, а щастя їх то ні що інше, як галюцинація. Новий вид «людина цивілізована» позбавлений всього, що надає нашому життю смаку, їхнє буття абсолютно механічне, а як на мене, то й цілковито абсурдне.
В ідеальному світі люди не належать собі, бо вони належать одне одному, в тому суспільстві загального благоденства, чи радше сказати — блаженства нема моралі, нема святості, нема героїзму, там нічого нема, тільки проекція на міфічні ідеали. А що, якщо людям не потрібний ідеальний світ?
Ми з вами живемо в суспільстві, де справедливості, порядку та стабільності вже давно не бачили, зате поділ на «касти», хоч і умовний, все ж завжди існував. Хакслі одразу дарував «людині цивілізованій» знання «Хто я Є?», визначив її місце у суспільстві, чи справедливіше це називати — вказав на її місце і обмежив. Ти ж читачу, я певна, все життя шукаєш себе, у пориваннях і метушні створюєш себе, вмираєш і воскресаєш як фенікс, бо таке воно життя — вічна дорога, та власне, дороги назад не існує.
Не можу не згадати про щирість почуттів, живу пристрасть, чуйність, гнів і сум, кохання та ненависть, біль та радість, які в ідеальному світі втратили свій сенс, розмилися межі цих понять, розпливлися та розчинилися у сомі. Для ідеального світу все вищеперераховане — антисоціальне, а розпуста — основне правило, ба, навіть обов’язок ідеальних людей. Наше ж суспільство — живе, воно дихає, ми люди неідеальні, кожен сам шукає свою дорогу, і може обрати ким хоче стати. Дельти, гами, бети та альфи — приречені, адже їх доля ще з пробірки визначена. Якщо говорити про альф, то і в наш час є така собі альфа-еліта, яка живе та добра наживає, декого вже з пелюшок готують до шикарного життя, власне, отак виростають опецькуваті олігархи.
До речі, Хакслі зобразив ідеальний світ, де функціонує глобальне управління, про такі тенденції безмежно торочать глобалісти, ми всі вже встигли втрапити у неспинний потік глобалізації. Але незважаючи на це, паралельно збільшується розрив між світовими лідерами та аутсайдерми, відповідно багаті багатіють, а бідні — біднішають. Така динаміка далеко не ідеальна.
На мою думку, це добре, що новий прекрасний світ залишився на сторінках книги, люди ж бо народжуються вільними, цінують свободу як можливість дихати. Ніхто не в праві нас обмежувати, адже людина й сама собі вигадує правила та обмеження. Ми живемо в абсолютно неідеальному суспільстві та у нас є мета, ми на шляху до «покращення», і будемо жити доти, доки в серцях жеврітиме віра та надія, бо коли людина не має мети, то вже є пропаща людина. Без мрій ми пусті й сірі. У нашому світі не потрібно жертвувати наукою, літературою, мистецтвом, музикою, бо нам, живим людям, є про що творити, адже мистецтво — відображення неідеальної краси нашого світу, відображення нас самих. Наше життя в наших руках, любов у серцях, віра і надія в душах, бо ми живі — ми є!
Олдос все перевернув вниз головою, перетворивши пороки на ознаку гідності, давши всім нібито безмежну свободу, та така свобода ж бо примарна, а щастя їх то ні що інше, як галюцинація. Новий вид «людина цивілізована» позбавлений всього, що надає нашому життю смаку, їхнє буття абсолютно механічне, а як на мене, то й цілковито абсурдне.
В ідеальному світі люди не належать собі, бо вони належать одне одному, в тому суспільстві загального благоденства, чи радше сказати — блаженства нема моралі, нема святості, нема героїзму, там нічого нема, тільки проекція на міфічні ідеали. А що, якщо людям не потрібний ідеальний світ?
Ми з вами живемо в суспільстві, де справедливості, порядку та стабільності вже давно не бачили, зате поділ на «касти», хоч і умовний, все ж завжди існував. Хакслі одразу дарував «людині цивілізованій» знання «Хто я Є?», визначив її місце у суспільстві, чи справедливіше це називати — вказав на її місце і обмежив. Ти ж читачу, я певна, все життя шукаєш себе, у пориваннях і метушні створюєш себе, вмираєш і воскресаєш як фенікс, бо таке воно життя — вічна дорога, та власне, дороги назад не існує.
Не можу не згадати про щирість почуттів, живу пристрасть, чуйність, гнів і сум, кохання та ненависть, біль та радість, які в ідеальному світі втратили свій сенс, розмилися межі цих понять, розпливлися та розчинилися у сомі. Для ідеального світу все вищеперераховане — антисоціальне, а розпуста — основне правило, ба, навіть обов’язок ідеальних людей. Наше ж суспільство — живе, воно дихає, ми люди неідеальні, кожен сам шукає свою дорогу, і може обрати ким хоче стати. Дельти, гами, бети та альфи — приречені, адже їх доля ще з пробірки визначена. Якщо говорити про альф, то і в наш час є така собі альфа-еліта, яка живе та добра наживає, декого вже з пелюшок готують до шикарного життя, власне, отак виростають опецькуваті олігархи.
До речі, Хакслі зобразив ідеальний світ, де функціонує глобальне управління, про такі тенденції безмежно торочать глобалісти, ми всі вже встигли втрапити у неспинний потік глобалізації. Але незважаючи на це, паралельно збільшується розрив між світовими лідерами та аутсайдерми, відповідно багаті багатіють, а бідні — біднішають. Така динаміка далеко не ідеальна.
На мою думку, це добре, що новий прекрасний світ залишився на сторінках книги, люди ж бо народжуються вільними, цінують свободу як можливість дихати. Ніхто не в праві нас обмежувати, адже людина й сама собі вигадує правила та обмеження. Ми живемо в абсолютно неідеальному суспільстві та у нас є мета, ми на шляху до «покращення», і будемо жити доти, доки в серцях жеврітиме віра та надія, бо коли людина не має мети, то вже є пропаща людина. Без мрій ми пусті й сірі. У нашому світі не потрібно жертвувати наукою, літературою, мистецтвом, музикою, бо нам, живим людям, є про що творити, адже мистецтво — відображення неідеальної краси нашого світу, відображення нас самих. Наше життя в наших руках, любов у серцях, віра і надія в душах, бо ми живі — ми є!
2 коментарі