На сьомий день...

Гіперболи та метафори, драми та трагедії — в моїй крові. Я сама автор своїх катастроф, і сама собі месія і просвітитель, адже ніхто мені не може допомогти, тільки я можу вигадати собі порятунок. Десь о 6 ранку мене накрило хвилею роздумів, треба було пометикувати від кого зараз варто втікати і де шукати сенс. Попорядкувала у шухлядках із застарілими вже рідними думками і вирішила, що варто розкласти на полицях оті думки-сувеніри, бо їх же ж шкода викидати. Не можу позбутися тих людей, які вічно снуватимуть, нагадуватимуть про себе  в моїй голові, проте, тільки там.

Мимоволі згадався отой славнозвісний апокаіпсис, який би став у нагоді ще вчора, але я часто відчуваю щось схоже, особливо з того дня коли почав падати сніг у нашому місті. Він мені зовсім не романтичний, то справжне лихо для комунальників і для мене.

Зиму можна любити тільки тоді, коли є кому гріти долоні, цілувати у змерзлі щічки, закутувати шарфом і піклуватися чи тобі не холодно, і обурено запитувати: «Де твоя шапка?». Ще якщо проводити холодні морозні вечори разом біля каміну, то теж зима б згодилася… А так, то пора геть нікудишня!

6 коментарів

коментар було видалено
Юлія Червенюк
як варіант, але я надаю перевагу людям, які в сотні разів можуть бути гіршими від тварин… та все ж…
Олег Герман
«Одиночество порождено индивидуальностью и не лечится умножением сущностей вокруг нас. Не лечится оно и уничтожением индивидуальности. Как избавиться от одиночества? Может быть, найти другое одиночество, которое одиноко так же, как
вы?» (с)
Юлія Червенюк
це риторичне запитання…
Георгій Боднараш
Це найкращий портрет намальований Юлією, це дуже якісна робота! Це захоплює…
Юлія Червенюк
дякую, Джордже:) Хоч це і не портрет, та мені дуже приємно чути, що подобається :)
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте