На сьомий день...
Гіперболи та метафори, драми та трагедії — в моїй крові. Я сама автор своїх катастроф, і сама собі месія і просвітитель, адже ніхто мені не може допомогти, тільки я можу вигадати собі порятунок. Десь о 6 ранку мене накрило хвилею роздумів, треба було пометикувати від кого зараз варто втікати і де шукати сенс. Попорядкувала у шухлядках із застарілими вже рідними думками і вирішила, що варто розкласти на полицях оті думки-сувеніри, бо їх же ж шкода викидати. Не можу позбутися тих людей, які вічно снуватимуть, нагадуватимуть про себе в моїй голові, проте, тільки там.
Мимоволі згадався отой славнозвісний апокаіпсис, який би став у нагоді ще вчора, але я часто відчуваю щось схоже, особливо з того дня коли почав падати сніг у нашому місті. Він мені зовсім не романтичний, то справжне лихо для комунальників і для мене.
Зиму можна любити тільки тоді, коли є кому гріти долоні, цілувати у змерзлі щічки, закутувати шарфом і піклуватися чи тобі не холодно, і обурено запитувати: «Де твоя шапка?». Ще якщо проводити холодні морозні вечори разом біля каміну, то теж зима б згодилася… А так, то пора геть нікудишня!
Мимоволі згадався отой славнозвісний апокаіпсис, який би став у нагоді ще вчора, але я часто відчуваю щось схоже, особливо з того дня коли почав падати сніг у нашому місті. Він мені зовсім не романтичний, то справжне лихо для комунальників і для мене.
Зиму можна любити тільки тоді, коли є кому гріти долоні, цілувати у змерзлі щічки, закутувати шарфом і піклуватися чи тобі не холодно, і обурено запитувати: «Де твоя шапка?». Ще якщо проводити холодні морозні вечори разом біля каміну, то теж зима б згодилася… А так, то пора геть нікудишня!
6 коментарів
вы?» (с)