Світлофори

У моїй голові такий нестримний трафік, що вкрай потрібні світлофори. Думки такі прудкі, що жодні коми їх не спиняють. Мільйони слів, які плутаються, крутяться, граються і губляться в анархічному порядку не доходять до отримувача.

Власне, я вже й не бажаю щось казати чи комусь щось доводити. Ваше щастя, що блогова мережа не прочитає моїх вчорашніх віршів на всіх мовах які я знаю. Чому? Тому що я їх забула, переходячи дорогу, крокуючи вздовж вже темного парку, на перехрестях мокрих від мряки вулиць, виблискували кольорові світлофори, через які я забула всі заримовані рядки. Ну і добре, тут не цінують поезію, зараз це не актуально, чи що?

Вкотре повторюся, я люблю цю осінь більше за решту. Вона, він і всі вони завжди залишаться в моїй буденній голові яскравим спогадом. Часу на посиденьки, випивання, балаканину, релакс і якісь там почуття геть нема. За які такі досягнення ми платимо таку високу ціну?