Осінь ніколи не минає...
Думки клацають по клавіатурі відвертими фразами, і добре, що можна сотні раз переписати чи стерти без сліду це електронне життя!
Сонце світить через скло розмальоване пальцем, відблискуючи на сірих обличчях людей, що кудись їдуть в маршрутці. Морок і туман вислизаючої з-під ніг осені, так сумно оповиває якимись пастельними спогадами ще недавнього літа. І там було тепло і затишно, і там було так добре...
У кожного, по суті, своя драма, і кожен з нас шукає собі замінник справжніх емоцій, коли на душі пусто і дзвінко. А осінь вже опала листям і вже вона сіра і сумна, така як я. Не знаю, як там Вам без мене… напевно не скаржитеся, раз так скупо годуєте мене прозорими поглядами і лицемірними радощами. Напевно й не варто згадувати...
Восени парки такі відверті, такі оголені, такі живі, як нерви по тілу, як вени, що пульсують… от такі ці осінні парки. А вулиці такі самотні і холодні, справжні і кам'яні. В такі моменти відчувається подих осіннього міста, що скоро поглине зима. В таких епізодах я проживаю цю осінь.
P.S. А осінь я люблю.
Сонце світить через скло розмальоване пальцем, відблискуючи на сірих обличчях людей, що кудись їдуть в маршрутці. Морок і туман вислизаючої з-під ніг осені, так сумно оповиває якимись пастельними спогадами ще недавнього літа. І там було тепло і затишно, і там було так добре...
У кожного, по суті, своя драма, і кожен з нас шукає собі замінник справжніх емоцій, коли на душі пусто і дзвінко. А осінь вже опала листям і вже вона сіра і сумна, така як я. Не знаю, як там Вам без мене… напевно не скаржитеся, раз так скупо годуєте мене прозорими поглядами і лицемірними радощами. Напевно й не варто згадувати...
Восени парки такі відверті, такі оголені, такі живі, як нерви по тілу, як вени, що пульсують… от такі ці осінні парки. А вулиці такі самотні і холодні, справжні і кам'яні. В такі моменти відчувається подих осіннього міста, що скоро поглине зима. В таких епізодах я проживаю цю осінь.
P.S. А осінь я люблю.
3 коментарі