Чорт в коморі...

Не знаю чи то правда, чи то просто бабські побрехеньки, але сьогодні повіяло містичним холодом від оповідок про чорта, що жив у коморі моєї покійної тітки. Краєм вуха почула, що вона його пригодовувала, а він їй за це прислуговувався.
Це схоже на одну з легенд чи казочок дітям на ніч, хоча моторошно якось…
Про чорта я чула й раніше, але так щоб у рідної тітки такий був, то ж дивина та й годі. Зазвичай такий чортик жінкам у спадок дістається від матері. Дивне придане, чи не так?
Так от, на порозі смерті жінка, якій сам чорт прислуговувався мусить залишити когось по собі для нього. Моя тітонька мала тільки одного сина, і той — диваком виріс… Позаяк, чорт її не відпускав, бо як то сам залишиться, хто ж його годуватиме? Так, сусіди знані на чортівських казочках, визначили причину її тяжких страждань і довгих мук – «мовляв, чорт тримав на цім грішнім світі…».