Тест на поетичність
А небо криваве повстало за лісом!
Ти у мене під шкірою, скажи, якого біса?
***
У мене закінчилися рядки відступів ліричних.
Стерті і забуті спомини на точках критичних.
Вистрілів точних і влучних достатньо у серці.
Досі лунає мелодія, зашифрована нотами в терції.
Ми самі собі сейфи й потаємні кімнати,
Не так і важко, себе по волі у куток загнати.
Заморочити і затуманити голову ясну.
І просити Божого прощення у П’ятницю Страсну.
Закувати і розкритикувати словами колючими,
Потім гасити все це напоями палючими.
Вмирати зранку і щоночі серед холодних стін.
Так, саме так! Час покласти все своє на кін.
Не мати совісті – і вкрасти шматочок неба!
А хіба ж комусь шкода? Кому воно треба?
Ніхто не заперечить, бо всі сухі й байдужі!
Переконай мене, що ні, мій любий друже.
Ну давай, розбийся фактами об мури!
Проте, для цього досить і клавіатури!
Ніхто нікому не дарує щирого кохання,
I не вірить, що все колись буває востаннє.
Що все спливає і втікає хвилинами й роками,
Незмінне лише палюче сонце й піски Атаками.
І людина може до нелюда еволюціонувати,
То скажіть, де протиотруту від цього взяти?
Де сховатися і оголити свої мрії безпечно?
Чи є таке місце? Мусить бути! Беззаперечно!
Я гадаю воно там, де обіймів та поцілунків край.
Комусь одна людина – це справжнісінький рай!
Ти у мене під шкірою, скажи, якого біса?
***
У мене закінчилися рядки відступів ліричних.
Стерті і забуті спомини на точках критичних.
Вистрілів точних і влучних достатньо у серці.
Досі лунає мелодія, зашифрована нотами в терції.
Ми самі собі сейфи й потаємні кімнати,
Не так і важко, себе по волі у куток загнати.
Заморочити і затуманити голову ясну.
І просити Божого прощення у П’ятницю Страсну.
Закувати і розкритикувати словами колючими,
Потім гасити все це напоями палючими.
Вмирати зранку і щоночі серед холодних стін.
Так, саме так! Час покласти все своє на кін.
Не мати совісті – і вкрасти шматочок неба!
А хіба ж комусь шкода? Кому воно треба?
Ніхто не заперечить, бо всі сухі й байдужі!
Переконай мене, що ні, мій любий друже.
Ну давай, розбийся фактами об мури!
Проте, для цього досить і клавіатури!
Ніхто нікому не дарує щирого кохання,
I не вірить, що все колись буває востаннє.
Що все спливає і втікає хвилинами й роками,
Незмінне лише палюче сонце й піски Атаками.
І людина може до нелюда еволюціонувати,
То скажіть, де протиотруту від цього взяти?
Де сховатися і оголити свої мрії безпечно?
Чи є таке місце? Мусить бути! Беззаперечно!
Я гадаю воно там, де обіймів та поцілунків край.
Комусь одна людина – це справжнісінький рай!
8 коментарів
Дякую, мені приємно чути схвальні відгуки!) Та про смаки все ж не сперечаються))
Це мене не засмутило, адже конструктивна критика річ потрібна, а незадоволені завжди будуть!